“Світ – це дзеркало: він повертає тобі твоє власне ставлення”
Ошо
До мене звернулися з проханням провести інклюзивну екскурсію для особливих діток. Це були діти з порушеннями ментального розвитку та емоційної саморегуляції. Сказати, що я була спантеличена, — це нічого не сказати. Дуже хвилювалася, адже зі звичайними дітками буває непросто, а тут — особливі.
Як донести їм якусь інформацію? Адже екскурсія, хоч і є розвагою, але насамперед, розвагою інтелектуальною та пізнавальною, — думала я тоді.
Я переписала тексти екскурсії, максимально їх спростила. Кожне речення ретельно перевірила, щоб воно водночас несло інформацію і залишалося простим та зрозумілим. Прибрала складні слова, професійні терміни замінила на ті, що будуть доступні дітям.
І ось настав день екскурсії.
Прийшли дітки — шумні, галасливі, активні, які зовсім не збиралися слухати мої розповіді чи дізнаватися щось нове. Моя перша спроба привернути їхню увагу не дала жодного результату. Вони були захоплені навколишнім світом: усе їх відволікало, хотілося рухатися, досліджувати, взаємодіяти.
Тоді я вирішила дати їм те, чого вони потребували: активність, певну свободу та увагу до їхніх особистостей і потреб. І справа пішла.
Я перестала розповідати підготовлений текст, а просто звертала їхню увагу на різні об’єкти та цікаві деталі. Вони цікавилися, ставили запитання, але так, як цікаво саме їм — іноді під дуже несподіваним кутом. А потім я ставила свої запитання, і діти ділилися думками. Так, це були прості дитячі міркування та враження, але між нами вже виник діалог, а діти стали учасниками процесу, а не просто слухачами.
Мої висновки.
Не варто перевантажувати дітей інформацією. Краще досліджувати світ разом із ними. Адже прагнення пізнавати закладене природою в кожного з нас. Просто кожна людина має свої можливості, потреби та способи сприйняття.
Варто давати дітям можливість активно взаємодіяти з об’єктами, звісно, там, де це можливо. Особливо це важливо для дітей з особливостями ментального розвитку. Те, що звичайні діти можуть сприйняти через розповідь, особливі часто краще розуміють через інші канали пізнання світу.
Чогось торкнутися, притулитися, спробувати на дотик. Десь зайти, піднятися на пагорб, пробігтися чи дослідити простір навколо. Звичайно, усе це має відбуватися в межах здорового глузду та з дотриманням правил безпеки. Але якщо дитина все одно прагне руху й дослідження, краще зробити цей процес керованим. До того ж, коли щось дозволено, воно вже не здається таким привабливим.
Дорослі, які супроводжують групу, мають допомагати підтримувати безпечний простір під час екскурсії. Саме вони відповідають за безпеку дітей, а не самоусуваються, вважаючи, що передали групу екскурсоводу. Такі випадки траплялися, хоча цього разу все було інакше.
Не потрібно постійно намагатися утримувати дітей у процесі. Вони самі регулюють свої можливості сприйняття. Я помітила, що коли дитина перевтомлюється або перевантажується інформацією, вона ніби відключається, занурюється в себе чи відходить убік. Але через деякий час повертається з новими силами.
Корисно робити паузи — просто поговорити, побігати чи пограти.
Важливо слухати дітей, коли вони хочуть поділитися своїми враженнями, розповісти про те, що знають або вміють. Можливо, за цей час вони отримають менше нової інформації, зате відчують, що їхня думка важлива, що вони самі важливі.
Взагалі, мені здається, що інклюзивні екскурсії — і для дітей, і для дорослих — насамперед про людяність. Про визнання людей з інвалідністю та їхнього права бути повноцінними членами суспільства. А вже потім — про інформацію, факти чи архітектуру.
Якщо якась дитина не в настрої, ображається або не йде на контакт, це не означає, що ви щось зробили не так. Це може бути пов’язано з її особливостями чи поточним станом.
Загалом моя екскурсія пройшла бадьоро, весело й цікаво. І навіть дещо нове дітки таки вивчили. А завершилася вона для мене зовсім несподівано — обіймами втомлених, але задоволених дітей.
Якщо чесно, я майже не помічала, що ці дітки особливі.
І знаєте, який головний висновок я зробила?
Діти, навіть якщо вони мають певні особливості, — це просто діти. Діти, яким потрібні увага, тепло, прийняття та цікаві враження.