Уявімо оптичну призму. Яскраву, бо у ній відбиваються усі фарби нашого життя.
Через призму ми бачимо цей світ, події, людей, їх вчинки.
Яким змістом вона наповнена?
Перша грань, через яку ми дивимось, це – час.
Події доби Винниченка ми розглядаємо через 100 +/- років після того, як вони відбулися. Змінився світ, суспільство набуло певного досвіду.
У Винниченка, як і у будь кого, були лише уявлення про результат своїх вчинків, але точно не було знання якими будуть реальні наслідки.
Основа призми – це знання, що є фундаментом усіх вчинків.
Щоб аналізувати, давати оцінку, нам треба, передусім, мати знання.
Якби 100 років тому Винниченко мав інші знання, його вчинки можливо теж зазнали би змін.
Інша грань – то досвід.
Письменницький досвід Володимира Кириловича формувався під наставництвом Євгена Чикаленка. А чи був на початку 20-го століття достатній досвід української національної політики?
Наступна грань – то інформація. Як вільно і швидко Винниченко та і будь хто у ті часи міг отримати необхідну інформацію? А ми зараз?
Але ж «хто володіє інформацією, володіє світом».
І остання грань призми – об’єктивність. Наскільки неупереджено ми підходимо до вивчення того чи іншого питання.
Якщо нам не подобається, наприклад, колір волосся людини, то це не має впливати на нашу оцінку її діяльності.
До-речі, призма у мене склалася одразу, але над останньою гранню я таки подумала. Були варіанти відповідальність і порядність.
Ми маємо з відповідальність ставитися до того, що ми транслюємо, бо цим користуються інші. І, якщо людина авторитетна, то їй вірять, не задумуючись.
Порядність тут до того, що треба, як кажуть, розділити мух від котлет. Наприклад, особисте життя людини на те і особисте, щоб його залишили у спокої і принцип вільного кохання Винниченка не впливав на оцінку його творчої та політичної діяльності.
Але подумала, що об’єктивність із цим впорається. І так, через призму сучасності ми повертаємося у минуле на 76, 77, 100, 144,145 років назад і опиняємося у 1880 році.
«Я родився в степах. Ви розумієте, добре розумієте, що то значить “в степах”? Там, перш усього, немає хапливості. Там люди, наприклад, їздять волами. Запряжуть у широкий, поважний віз пару волів, покладуть надію на бога і їдуть. Воли собі ступають, земля ходить круг сонця, планети творять свою путь, а чоловік лежить на возі і їде. А навкруги теплий степ та могили, усе степ та могили. А над могилами вгорі кругами плавають шуліки. Часами, як по дроту, в ярок спуститься чорногуз, м’яко, поважно, не хапаючись. Там нема хапливості. Там кожний знає, що скільки не хапайся, а все тобі буде небо, та степ, та могили. І тому чоловік собі їде, не псуючи крові хапливістю, і, нарешті, приїжджає туди, куди йому треба. Отже, я виріс у тих степах, з тими волами, шуліками, задуманими могилами. Вечорами я слухав, як співали журавлі біля криниць у ярах, а удень ширина степів навівала сум безкрайності. В тих теплих степах виробилась кров моя і душа моя.»
Уривок з оповідання «Зіна»
Запрошуємо на наші заходи, на екскурсії – поговоримо!